Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажіввід 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007 (надалі – Конвенція) – це міжнародний договір, що ратифікований Україною та покликаний врегулювати відносини, які виникають в процесі переміщення вантажів вантажним автомобільним транспортом, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце,  передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною. Конвенція визначає стандартні умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів, зокрема, документи, які застосовуються при цьому, порядок їх надання відповідальною стороною. Цим договором визначені права та обов’язки учасників перевезення, якими є відправник, перевізник та одержувач.

Судова практика розгляду справ, що виникають із договорів перевезення

В силу положень статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та статті 11 Господарського процесуального кодексу України міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства та підлягають переважному застосуванню щодо вітчизняного права.

Згідно зі ст. 4 – 6 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (CMR) в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. CMR має містити всі істотні дані щодо перевезення, якими є відомості про сторони перевезення, інформація щодо вантажу, особливостей його упакування, перевезення, необхідності страхування. Вантажна накладна включає інформацію про платежі, що пов’язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу). У випадку якщо вантаж потребує додаткових інструкцій для виконання митних формальностей, CMR має включати відповідні вказівки. Вантажна накладна може містити іншу інформацію або заяви (вказівки) сторін для належного виконання перевезення вантажу.

Стаття 8

Статтею 8 Конвенції визначено основні обов’язки перевізника, до яких належать перевірка вірності записів, зроблених у CMR щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; перевірка зовнішнього стану вантажу і його пакування. У випадку якщо перевізник не мав можливості здійснити відповідну перевірку, він зобов’язаний зробити відповідну помітку в вантажній накладній з цього приводу. Якщо у перевізника виникли обґрунтовані застереження при перевірці, він зазначає про це у  накладній.

До реалізації вищевикладених прав і обов’язків перевізнику слід підходити ретельно і сумлінно. Оскільки як показує судова практика, їх ігнорування призводить до притягнення перевізника до відповідальності у випадках, коли цього можна було уникнути, приділивши особливу увагу перевірці вантажу та викладенню своїх застережень щодо нього. Наприклад, у справі № 907/746/17 Верховним судом двічі 13.08.2018 та 21.02.2020 приймались постанови, якими справу було повернено на новий розгляд. Врешті рішенням місцевого господарського суду з перевізника стягнуто збитки за часткову втрату вантажу, що сталася в зв’язку з невчиненням перевізником дій для запобігання обставин, що могли спричинити пошкодження вантажу, невжиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення.

Наприклад, якщо упаковку вантажу при завантаженні було пошкоджено, проте вантажна накладна не містить про це відміток перевізника, то саме на останнього буде покладено відповідальність щодо компенсації вартості втраченого (пошкодженого) вантажу при його отриманні. 

Стаття 11

Відповідно до статті 11 Конвенції на відправника вантажу покладено обов’язок щодо надання документів та інформації перевізнику для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу. Перевізник не зобов’язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. У випадку виникнення простою у перевезенні, що пов’язаний із недостатністю документів для виконання митних процедур, саме відправник буде нести відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні цією обставиною, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.

Стягнення збитків і плати за простій автомобільного транспорту через недостатність документів для виконання певних етапів у перевезенні з відправника вантажу є досить поширеною категорією суперечок, що розглядаються господарськими судами. У зв’язку із цим відправнику слід приділити увагу належній ідентифікації вантажу з метою визначення достатнього пакета документів для проходження митних процедур. Якщо відправник не володіє достатніми знаннями щодо національних та міжнародних митних правил, доцільно розглянути залучення досвідченого митного брокера для уникнення можливих ризиків. Висновок щодо стягнення простою у міжнародних автомобільних перевезеннях вантажів, який виник через ненадання  відправником необхідних документів та інформації для митних та інших формальностей викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 910/3259/21.

Стаття 12

Стаття 12 Конвенції наділяє відправника правом щодо розпорядження вантажем. Відправник має право вимагати від перевізника  припинити  перевезення, змінити місце доставки вантажу, здати вантаж одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній. Відправник надає такі вказівки перевізнику у вигляді інструкцій, що викладені на першому примірнику CMR. За певних обставин Конвенція наділяє й одержувача правом надавати такі інструкції.

Якщо перевезення вантажу стає неможливим на умовах, встановлених вантажною накладною, перевізник запитує інструкції щодо подальших дій. У випадку якщо такі інструкції не надані, перевізник на свій розсуд вживає необхідних заходів в інтересах розпорядника вантажу.

Слід зазначити, що договором перевезення обов’язково необхідно передбачити чіткі правила спілкування/інформування сторін при виконанні договору та відповідальних за нього осіб. Адже як свідчить судова практика, саме відсутність в договорі правил інформування сторін одна одної досить часто призводить до неможливості зацікавленої особи довести в належний спосіб, що нею вчинялись певні дії для виконання договору. Непоодинокими є випадки, коли перевізник або відправник/одержувач доносять один одному інформацію усно в телефонному режимі. При цьому у разі виникнення суперечки щодо виконання договору у них немає жодних належних доказів на підтвердження або спростування належного інформування іншої сторони. Вищевикладені обставини хоча і не мали вирішального значення при розгляді справи № 910/14892/18, проте перебіг процесу доказування учасниками процесу факту інформування одне одного дозволяє зрозуміти важливість закріплення такого порядку у договорі перевезення.

На перевізника Конвенцією покладено відповідальність за втрату або пошкодження вантажу, а також за будь-яку затримку у його доставці. Перевізника може бути звільнено від відповідальності за умови, що втрата вантажу чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду відправника, внаслідок його інструкцій, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути  яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Розмір компенсації вартості пошкодженого або втраченого вантажу розраховується, виходячи із його вартості при завантаженні, однак така компенсація не може перевищувати 8,33 спеціальних прав запозичення (СПЗ) за кілограм відсутньої ваги брутто. За певних умов, встановлених Конвенцією, граничний розмір компенсації може бути вищий. Окремо відшкодовуються провізна плата, мита та інші платежі.

При застосуванні відповідальності до перевізника діє презумпція винуватості останнього і саме на перевізника Конвенцією покладено обов’язок доводити свою невинуватість або дію обставин, що звільняють від відповідальності.

Конвенцією встановлені обставини, при наявності яких перевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо втрата чи  пошкодження вантажу є наслідком особливого ризику:

1. з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній;
2. з відсутністю чи  дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню;
3. з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача;
4. з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи  пошкодженню, зокрема,  внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників;
5. з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць;
6. з перевезенням худоби.

Конвенцією встановлено, що простроченням доставки вважається відсутність його доставки в узгоджений термін.

Вантаж вважається втраченим, якщо він не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення терміну визначеного договором, а у випадку якщо термін доставки в договорі перевезення не вказаний, то протягом шістдесяти днів із дня  прийняття вантажу перевізником.

Конвенція дозволяє робити сторонам арбітражне застереження в договорі щодо вирішення спорів, які виникають із договорів міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Якщо ж сторонами в договорі не визначеного такого застереження, то позивач може звернутись до суду або арбітраж країни, на території якої: а) відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Конвенцією встановлена загальна позовна давність строком в один рік та спеціальна строком у три роки, що застосовується  у випадку навмисного правопорушення або неналежного виконання обов’язків, яке прирівнюється до навмисного правопорушення. Додатково зауважимо, що сторонам при розгляді спору в судовому порядку неодмінно слід звертати увагу суду на застосування до правовідносин спеціальної або загальної позовної давності, оскільки непоодинокими є випадки, коли ця обставина залишається поза дослідженням. Висновок щодо термінів позовної давності у міжнародних автомобільних перевезеннях вантажів викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України  від 17.05.2017 у справі № 911/151/16.

Наостанок зазначимо, що учасникам міжнародного автомобільного перевезення вантажів слід ретельно формулювати положення договору перевезення з урахуванням власних інтересів та вимог до міжнародних договорів. При складанні вантажної накладної слід уважніше ставитись до тих її пунктів, які прямо впливають на виконання стороною її обов’язків.

Залишилися запитання, телефонуйте: + 38 097 646 46 44. 

          Інформація про вартість консультування та інших послуг.